Господь наш Ісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії за царювання імператора Августа (Октавія) у місті Віфлеємі. Август наказав зробити всенародний перепис у всій своїй імперії, до якого належала тоді Палестина. У євреїв був звичай вести народні переписи по колінах, племенах і пологах, всяке коліно та рід мали свої певні міста та праотецькі місця, тому Преблагословенна Діва та праведний Йосип, як походили від роду Давидового, мали йти до Віфлеєму (місто Давида), щоб внести і свої імена до списку підданих кесаря.

У Віфлеємі вони не знайшли вже жодного вільного місця у міських готелях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму та підстилки худоби, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленій не тільки земної величі, а навіть звичайної зручності – народилася Боголюдина , Спаситель світу. «Таїнство дивне бачу і преславне, – з подивом оспівує Свята Церква, – Небо – вертеп; Престол Херувімський – Діву; ясла – вмістилище, в них же лежать невмісний Христос Бог» (ірмос 9-ї пісні канону). Безболісно народила Богонемовля Пресвята Діва, Сама, без сторонньої допомоги, «повить Його і поклади в яслах» (Лк. 2).

Але серед опівночі тиші, коли все людство охоплено було глибоким гріховним сном, звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, що були на нічній сторожі біля свого стада. Ним став Ангел Господній і сказав: «Не бійтеся: се бо благовістку вам радість велику, що буде всім людом, бо народиться вам сьогодні Спаситель, що є Христос Господь, у граді Давидовому», і смиренні пастирі перші удостоїлися вклонитися заради спасіння людей, що зійшли до “рабія зраку”. Крім ангельського благовістя віфлеємським пастирям, Різдво Христове чудесною зіркою сповіщено було волхвам «зіркословцям», і в особі східних мудреців весь язичницький світ, незримо для нього самого – схилив свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши до храму, де було Немовля, волхви – «падше поклонившись Йому, і відкривши свої скарби, принесла Йому дари: золото і ливан і смирну» (Мф. 2, 11).

На згадку про Різдво в тілі Господа нашого Ісуса Христа встановлено Церквою свято. Початок його відноситься до часів Апостолів. В Апостольських Постановах говориться: «Зберігайте, браття, дні святкові, і по-перше день Різдва Христового, яке нехай святкується вами в 25 день десятого місяця» (від березня). Там же, в іншому місці сказано: «День Різдва Христового нехай святкують, але ж несподівана благодать дана людям народженням Божого Слова з Марії Діви на спасіння світу».

День Різдва Христового з давніх-давен прирахований Церквою до великих двонадесятих свят, згідно з Божественним свідченням Євангелія, що зображує подію, що святкується, найбільшим, всерадіснішим і чудовим. «Це Євангелію вам, – сказав ангел віфлеємським пастирям, – радість велию, що буде всім людом. Як вам народився Спас, що Христос Господь, у місті Давидовому. І це вам знамення: знайдете Немовля повіту, що лежить у яслах. Тоді ж раптово бути з Ангелом безліч виття небесних, що хвалять Бога і промовляють: слава у вишних Богові, і на землі мир, у людях благовоління. Усі, хто чув дивуючись про глаголаних від пастирів про Спасителя, що народився, і самі пастирі повернулися, славлячи і хвалячи Бога про всіх, ніж чули і бачили» (Лк. 2, 10 – 20). Так Різдво Христове, як подія найвища і надзвичайна, супроводжувалося дивовижною звісткою пастирям і волхвам про всесвітню радість для всіх людей, «який народився Спас», Ангельським славослів’ям Спаса, що народився, поклонінням Йому пастирів і волхвів. благоговійним здивуванням багатьох, хто чув слова пастирів про народженого Отрочати, славою та хвалою Його від пастирів.

Згідно з Божественним свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх писаннях Богомудрих зображують свято Різдва Христового найбільшим, всесвітнім і радісним, яке є початком і основою для інших свят.